МИСТЕЦТВО

Loke Utgard працює з провокативною фотографією та кіно, досліджуючи бажання, старіння, вразливість, сексуальність і межу між fine art та порнографією.

Для кураторів, галерей, музеїв і організаторів виставок, які працюють із художниками на темах тіла, інтимності та соціального табу, наведений нижче мистецький стейтмент описує практику та її повторювані питання.

Пропозиції щодо виставок і показів можна обговорити безпосередньо з художником. Вкажи інституцію або простір, кураторську тему, запропонований формат, місце й дати, а також роботи, які цікавлять.

Напиши на contact@lokeutgard.com, щоб обговорити пропозицію й доступність відповідних робіт.

Фотографічні роботи, доступні для придбання, є в розділі лімітованих еротичних і провокативних fine art принтів. Запити щодо придбання й виставок обробляються окремо.

contact@lokeutgard.com · Колекційні видання

Мене цікавить приватне життя й думки під пристойною версією.

Бажання, старіння, потяг, сором, фантазія, вразливість, секс, контроль, ревнощі, ніжність, надія, відмінність, потворність, гумор і всі речі, які абсолютно звичайні люди носять усередині, показуючи світу значно більш упорядковану версію себе.

Неминуче я досліджую це з місця, де стою сам: як білий чоловік середнього віку, який бачить старіння власного тіла й водночас помічає, що цікавість, бажання та уява не обов'язково старіють із такою самою швидкістю.

Є розрив. Тріщина.

І я знаю, що не один у цьому.

Так багато речей залишаються невимовленими, але щодня тихо сидять у темніших кутах нашого розуму.

Ця суперечність мене захоплює.

Оболонка змінюється. Іноді драматично. Але що відбувається з людиною всередині? Що відбувається з потягом? Сексуальністю? Фантазією? З речами, яких ми все ще хочемо, але дедалі більше відчуваємо, що не повинні хотіти?

Велика частина моєї роботи починається з тієї трохи незручної реакції yuck.

І чесно кажучи, я вважаю це хорошою річчю.

Я часто йду за нею, як собака за запахом. До незручної думки, соціально невигідного бажання, фантазії, яку хтось негайно хоче сховати, відкинути або засудити.

Надто старий.

Надто молода.

Надто сексуально.

Надто грубо.

Надто інтимно.

Надто потворно.

Надто багато.

Замість того щоб одразу відвернутися, я зазвичай хочу знати чому.

Іноді дискомфорт попереджає нас про щось важливе.

Іноді ми просто дійшли до однієї з тих невидимих культурних меж, які попередні покоління вирішили встановити, і дуже давно ніхто не питав чому.

Я не надто поважаю межу лише тому, що вона стара.

Це не означає, що я створюю зображення тільки для шоку. Шок сам заради себе дуже швидко стає нудним.

Мене значно більше цікавить суперечність.

Краса й розпад.

Молодість і вік.

Сила й вразливість.

Контроль і віддання.

Ніжність і вульгарність.

Звичайне й відверте.

Те, що ми показуємо, і те, що думаємо.

Іноді для цього потрібне обличчя або погляд.

Іноді стара рука на молодій шкірі.

Іноді оголеність.

Іноді секс.

Я не бачу це як окремі мистецькі світи.

Людське тіло це просто ще одна мова, а сексуальність одна з найдавніших і найсильніших речей, які люди століттями одночасно святкують, приховують, регулюють, фантазують про них і вдають, що про них не думають.

Багато тих самих питань я досліджую через кіно.

Мене захоплює, що відбувається, коли жанри, які нібито мають залишатися окремими, починають змішуватися.

Короткий фільм і фільм для дорослих.

Драма й порнографія.

Фантазія й реалізм.

Fine art і вульгарність.

Щось красиво кінематографічне раптом стає відвертим.

Щось відверте відмовляється перестати бути людським.

Фантазія може десятиліттями існувати приватно в чиїйсь голові й ніколи не бути вимовленою. Кіно дає мені можливість дозволити їй дихати, рухатися, розвивати персонажів і зрештою стати фізично реальною на екрані.

Це цікавить мене значно більше, ніж просто відтворення візуальної мови звичайної порнографії.

Чому правдоподібний короткий фільм має відвертатися, коли секс стає реальним?

Чому відвертий секс має раптом відмовитися від персонажа, емоції й історії?

Чому нам так легко дивитися симульоване насильство, смерть, ненависть і жорстокість, але ми все ще глибоко нервуємо, коли камера відмовляється виходити з кімнати під час одного з найзвичайніших людських актів?

Ці межі мене цікавлять.

І мені подобається їх переходити.

Мене також не дуже вражає значна частина світу, який ми навколо себе побудували.

У сучасному житті надзвичайно багато гри.

Як виглядати.

Як поводитися.

Які мати погляди.

Яку мораль показувати.

На кого справляти враження.

Як справляти враження.

Яке тіло показувати.

Які бажання прийнятні.

Які думки безпечно визнавати.

Що має бути приховане.

Ми будуємо ідентичності для колег, друзів, партнерів, незнайомців і дедалі більше для онлайн-аудиторії, а потім витрачаємо величезну кількість енергії на їх підтримання.

Кожен стає своїм маленьким PR-відділом.

Я вважаю це виснажливим.

І часто неймовірно поверхневим.

Тому значна частина моєї роботи цікавиться моментами, коли ця відполірована поверхня тріскає.

Секунда, коли хтось забуває про позу.

Думка, яку, мабуть, не слід визнавати.

Бажання, яке не пасує до представленої ідентичності.

Потяг, який соціально незручний.

Тіло, яке відмовляється залишатися молодим.

Емоція, яка не є красивою.

Фантазія, яка змушує когось одразу сказати: Ні. Це огидно.

Саме там я часто починаю цікавитися.

Я перевіряю межі, бо вони показують, де люди стають емоційно залученими.

Іноді це робить роботу непопулярною.

Іноді ненависною.

Іноді улюбленою.

Іноді люди сміються.

Іноді відсахуються.

Іноді дивляться значно довше, ніж очікували.

Усі ці реакції мене цікавлять.

Мені не особливо потрібно, щоб усім подобалося те, що я роблю, і я майже не зацікавлений у тому, щоб шліфувати ідеї до моменту, коли ними вже неможливо когось зачепити.

Якщо всі одразу погоджуються, що зображення вишукане, доречне й красиве, я іноді думаю, чи взагалі щось відкрив.

Фотографія не закінчується людьми всередині кадру.

Людина, яка дивиться, приносить у роботу власну історію, мораль, потяг, упередження, цікавість, сором і дискомфорт.

Дві людини можуть дивитися на те саме зображення й бачити абсолютно різні речі.

Одна бачить красу.

Інша бачить непристойність.

Одна бачить експлуатацію.

Інша бачить свободу.

Одна бачить гумор.

Інша бачить щось, чого відчайдушно хотіла б ніколи не бачити.

Ця дистанція мене надзвичайно цікавить.

Іноді я навіть не впевнений, що справжнім об'єктом фотографії є людина на ній.

Можливо, це людина, яка стоїть перед нею.

Я навмисно залишаюся приватним і працюю під ім'ям Loke Utgard.

Я не дуже хочу, щоб людина за камерою ставала темою.

Роботи достатньо.

І, мабуть, доречне одне попередження.

Ймовірно, я не для дуже чутливих.